Експертний висновок: Системний огляд архітектури проєкту Цивільного кодексу України

1. Преамбула та стратегічний контекст рекодифікації

Перехід від моделі Цивільного кодексу 2003 року до масштабної рекодифікації, втіленої в проєкті № 15150, являє собою не просто технічне оновлення норм, а фундаментальний акт остаточної «десовєтизації» приватного права України. Чинний Кодекс 2003 року свого часу став продуктом складного ідеологічного компромісу, що зберіг фрагментарність і певні рудименти радянської правової думки. Проєкт № 15150, навпаки, заявляє ідентичність «Кодексу приватного права» (Кодекс права приватного), покликаного усунути дуалізм регулювання та забезпечити органічну інтеграцію України в європейське правове поле. Системне оновлення цивільного законодавства сьогодні — це не лише відповідь на сучасні технологічні виклики, а й пряме виконання євроінтеграційних зобов'язань України за Угодою про асоціацію. Архітектурна цілісність Кодексу виступає фундаментом правової визначеності, забезпечуючи перехід від фрагментарних правових режимів до єдиного приватноправового масиву.

2. Системна деконструкція структури дев'яти книг

Запропонована структура з дев'яти книг базується на класичній пандектній системі, суттєво доповненій сучасними європейськими напрацюваннями, включаючи принципи, закладені в Draft Common Frame of Reference (DCFR). Дев'ятитомна архітектура забезпечує «єдність понятійного апарату» і відображає актуальну європейську традицію моністичного регулювання приватних відносин.

Функціональне призначення книг у новій системі координат:

• Книга 1. Загальна частина: Стверджує приватноправову природу регулювання, модернізує статус суб'єктів (включаючи професіоналів і споживачів) та впроваджує захист від зловживань через фраудаторні конструкції.
• Книга 2. Особисті права: Переходить від декларативності до практичного захисту автономії людини (тілесної, психічної) та «цифрового особистого простору».
• Книга 3. Речове право: Встановлює закриту систему речових прав, вводячи категорію «безтілесні речі» (інкорпоральні речі) та механізми захисту добросовісного набувача.
• Книга 4. Право інтелектуальної власності: Модернізує охорону результатів творчості, адаптуючи її до цифрових реалій.
• Книга 5. Право зобов'язань: Формує логічний ланцюг від виникнення зобов'язання до універсальних способів захисту, замінюючи «відповідальність» категорією «юридичних наслідків».
• Книга 6. Сімейне право: Інтегрує сімейні відносини в приватноправове ядро, усуваючи штучний розрив між цивільним і сімейним законодавством.
• Книга 7. Спадкове право: Вводить режими розпорядження цифровими активами та репродуктивними матеріалами.
• Книга 8. Міжнародне приватне право: Уніфікує колізійне регулювання, спираючись на автономію волі та визнання lex mercatoria (транснаціональних принципів).
• Книга 9. Публичність цивільних прав: Концептуальна новела, що встановлює стандарт довіри до державних даних.

3. Реконфігурація ключових правових інститутів: Від спадкування до зобов'язань

Логіка рекодифікації диктує переміщення інститутів відповідно до їхньої справжньої юридичної природи. Найбільш показовим є перенесення «Спадкового договору» з Книги 7 до Книги 5 (Зобов'язальне право).

Як експерт із порівняльного правознавства, підкреслюю: цей договір є класичним двостороннім правочином, а не актом універсального правонаступництва. Набувач бере на себе зобов'язання ще за життя відчужувача, а перехід права власності є лише договірним наслідком, хронологічно прив'язаним до смерті, але таким, що не випливає з логіки спадкування.

4. Цифрова приватність та інтелектуальна власність у контексті стандартів ЄС

Адаптація Кодексу до цифрової економіки вимагає гармонізації з Регламентом ЄС 2016/679 (GDPR) та Директивами щодо захисту інтелектуальної власності. Книга 4 вводить стратегічно важливі режими для об'єктів sui generis:

• Неоригінальні бази даних;
• Об'єкти, створені системами штучного інтелекту (ШІ);
• Комерційна таємниця як ноу-хау, що захищається через інструментарій інтелектуальної власності.

У контексті захисту «цифрової приватності» Джерело згадує такі інструменти, як:

• Антивірусне програмне забезпечення;
• Засоби шифрування даних;
• «Інструменти кібергігієни».

5. Доктрина публічності та правовий режим державних реєстрів (Книга 9)

Книга 9 являє собою революційне зрушення в бік європейських стандартів довіри до публічних даних. Вона базується на системі презумпцій: достовірності та існування зареєстрованих прав.

Найважливішою новелою є впровадження механізму «попередньої реєстрації» як способу забезпечення прав, що виникнуть у майбутньому (наприклад, за умови або секвестру). Також Кодекс встановлює принцип нікчемності будь-яких санкцій або договорів, що блокують доступ до реєстрової інформації.

6. Адаптація до умов воєнного стану та національна безпека

Рекодифікація повинна враховувати баланс між приватноправовою автономією та імперативами національної безпеки в період збройної агресії. У цьому блоці слід виділити пропозиції Служби безпеки України (СБУ), спрямовані на посилення захисних механізмів.

Ключові аспекти та корекція норм:

1. Боротьба з обходом санкцій: Необхідно відзначити, що в поточному тексті проєкту № 15150 відсутній механізм конфіскації майна за правочинами, спрямованими на обхід санкцій. СБУ офіційно пропонує повернути норму статті 228, що дозволяє в судовому порядку стягувати в дохід держави активи, відчужені підсанкційними особами з метою їх приховування. Це розглядається як «інший механізм захисту» в розумінні Закону «Про санкції», що відповідає статті 41 Конституції.
2. Захист інформації: Пропонується обмежити публічний доступ до даних про дислокацію військових частин, організацій ОПК і специфічних структур СБУ в державних реєстрах.
3. Процесуальні гарантії: Запропоновано розширити норму про зупинення перебігу позовної давності для військовослужбовців, включивши до неї співробітників «державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями».

7. Підсумкова оцінка відповідності acquis ЄС та Конвенції про захист прав людини

Проєкт № 15150 демонструє високий ступінь кореляції зі стандартами ЄСПЛ та правом ЄС. Однак експертний аналіз вимагає врахування зауважень Уповноваженого з прав людини щодо оціночних категорій. Зокрема, впровадження принципу «доброзвичайність» (boni mores, ст. 6) вимагає чітких запобіжників, щоб уникнути дискримінаційного тлумачення і порушення ст. 14 Конвенції. Також потребує перегляду норма ст. 28 про збереження «статусу дитини» за повнолітніми особами у відносинах з батьками, що входить у суперечність з інститутом повної дієздатності.